Собирается информация

На этом сайте в скором времени будет выставлена доступная информация об удивительном месте с. Деркачевке. Месте, где пересекались пути истории и судеб людей. Месте, которое внесло ощутимый вклад в историю нашего края. О сильных людях, чья воля и характер меняли границы и сознание общества. О слободе Деркачевке.

Если у Вас есть возможность поделиться информацией, пишите администратору, чудесному человеку, историку Горобей Татьяне.  писать:  horobey@yahoo.com

Карта

Метрики и прочие документы по Деркачёвке

Метрики и прочие документы по Деркачёвке находятся в Государственном Сумском архиве. Вот список их фондов.

История Деркачёвки

СЛОБОДА ДЕРКАЧЕВКА.

При реке Терне, впадающей в реку Сулу.

По делам видим Деркачёвский храм Святителя Николая с начала XVIIIстолетия21 (21 – Сл. о Межириче); а по местному преданию Николаевскому храму предшествовал храм Рождества Богоматери.

В 1780 году построен ныне существующий храм Святителя Николая.

Книги храма: 1) апостол московской печати 1688 года; на 13 странице изображение евангелиста Луки и здесь же написаны стихи:

 

«Что тебе в том прибыли, что много книг читаешь,

И тысячи случаев умом разбираешь,

Когда делаешь, чего должно бегать, —

А бегаешь от того, что надобно делать».

2) Анфологион печатанный в Новгороде Северском 1678 года. Предисловие Лазаря Барановича: «Учителие… поведают матерям и девам славу Богородицы, егда по Господских праздницех и Богородичныи праздновати узаконили. В сей же книзе и вся праздники исписаны – Ангелом, Пророком, Апостолом, Мучеником, Святителем, Преподобным… От дождя на землю святой отец добрую даннаго прозябаша цветы различные, то червонные рожи мученическою кровию изобразуемыи, то крины благовонные чистотою дев знаменуемые»… Надпись: «1768 года августа 17 дня требовано от комисарства у священников крепостей на недвижимое именье». 3) Служебник московской печати 1676 года, киевской печати 1736 года, 4) октоих киевской печати 1674 года, 5) минея праздничная московской печати 1732 года, 6) минеи служебные в 6 книгах киевской печати 1750 года, 7) триодь постная без первых трёх листов; по синаксарям на малороссийском языке это есть киевское издание 1627 года. Синаксарь в неделю мытаря: «в нынешний день з Богом и триодь начинаем. Которую многие з правде з прометку святых и богоносных песнотворцев, наших отцев, выборные и як пристояло, от Святого возбуждаимыи Духа, вспеваню дьячком утворилы. А первый зо всех то вымыслил тримовлю… великий вершопис козма» и прочее.

Число прихожан: в 1730 году 610 муж., 585 жен., в 1750 году 650 муж., 640 жен., в 1770 году 686 муж., 670 жен., в 1790 году 703 муж., 708 жен. пола войсковых обывателей при 2730 десятинах земли, в 1810 году 741 муж., 751 жен. пола, в 1830 году 793 муж., 835 жен., в 1850 году 832 муж., 876 женского пола.

Дела промысла Божия: а) от свирепствовавшей эпидемической болезни – холеры в 1831 году умерло 39, а в 1848 году 30 человек; б) в 1848 году был падёж на скот, которого пало до 60 штук; в) приходская церковь в том же 1848 году была в большой опасности от пожара, случившегося в доме крестьянина. Храм спасён от опасности преимущественно старанием крестьянина генерала Стрекалова Феодора Сеньки, подоспевшего на пожар с пожарною трубою.

/Филарет (Д.Г. Гумилевский) «Историко-статистическое описание Харьковской епархии»/

 

«Дякуємо, пане отамане..»

 Ісай Васильєв – атаман козацького куреня села Деркачівка Недригайлівського повіту, який нараховував 258 козаків. В Деркачівку І.Васильєв переселився із Бахмачу у 1668 році. На цій посаді він замінив колишнього атамана Федіра Шульгу, якого було звинувачено у підводогейті (на нього було заведено «Сыскноедело сопротивлении в с.Дергачовке атамана Ф.Шульги воеводскому посыльщику при высылке подводпод зелейную и свинцовую казну и под всякие пушечные запасы») та усунено від управління куренем. Ісай Васильєв , як і його попередник, займав принципову позицію у відношенні з путівльським воєводою, на землях якого оселилися деркачівці.  Про це свічить такий факт. У березні 1678 року путівльський воєвода Хрущов по прізвиську «меньшой» відправляє царю чолобитну,  в якій  нарікає на українців («черкас»), які поселилися на  путівльських землях, володіють землями та «всякими многими угодьями», не сплачують податків у царську казну, та ще й торгують «безоброчно» вином. Добило воєводу те, що у переселенців ще й «приказного человека никакого нет».  При цьому він зазначив, що у слободі Терни більше 700 дворів, а в селах Ольшанка та Деркачівка більше 1000 дворів. Розібратись у цій складній ситуації було доручено голові курських стрельців Карпу Мезинцеву, якому й пришлося іхати у віщезгаданні села. Мєзинцев хотів полюбовно вирішити цю суперечку, тому він запропонував переселенцям переселитися у межі Білгородської черти «меж Полатова лесу и Усерду», взамін цього він повинен був «обнадежить их государевой милостью и льготою на многие лета». Проте мешканці Тернів, Ольшани і Деркачівки сприйняли цю пропозицію без належного ентузіазму. Деркачівський атаман Ісай Васильєв «со товарищи» усім селом відповіли, що служать вони полкову козацьку службу у Сумському полку Герасима Кодратьєва всі до одного та переселятись відмовилися. Переселенці продовжували розвивати своє село, яке згодом вирісло до слободи та навіть отримало статус сотенного містечка. Саме тому, Деркачівка завдячує своєму атаману Ісаю Василєеву, за те, що він відстояв право переселенців черкас поселитися у дивовижному куточку землі поміж безкраїх полів, могучіх лісів та стрімких річок – Недригайлівщіні. Подальша доля І. Васильєва не відома. Поки що…

 

«Перші деркачі

В минулій статті ми познайомились з Ісаєм Васильєвим – людиною, яка відіграла дуже важливу роль в історії Деркачівки. Саме йому деркачівці завдячують подальшим існуванням і розквітом нашого мальовничого села. Сьогодні ж хотілося б розповісти про попередників Васильєва, двох перших козаціких ватажків Деркачівки – Грицька Мороза та Федіра Шульгу.

Григорій Тимофійович Мороз є одним із перших переселенців-засновників нашої славної козацької слободи. У далекому 1666 році козак Грицько Мороз залишає свій рідний дім у містечку Красний Колядин та вирушає на пошуки пригод та кращого життя. Козацька доля- чародійка приводить його та кількох інших смільчаків у мальовничий куток Слобідської України – Недригайлівщину. Життя перших переселенців було дуже важким. Треба було зводити будинки, сільські споруди та укріплення, захищатися від нападів розбійників та забезпечувати свої сім’ї харчами. Водночас,  козаки намагалися узаконити своє право проживання на цих землях (які, як відомо, формально належали путивльським боярам) та надалі облаштовувати своє село. Саме тому Мороз звертається до владних структур Російської імперії. У 1675 році із Севського столу приходить відповідь — наказ  про «…утверждение за недригайловским черкасом с. Деркачевки Григорием Морозом с товарищи пашенной земли, сенных покосов и леса». За це деркачівські козаки зобов’язувались служити у Сумському полку полковника Герасима Кондратьєва. Саме цей документ назавжди затвердив  право переселенців на зайняті ними землі, і саме на нього деркачівці опиралися у спорах з путивльськими поміщиками. Невідомо, чи займав Грицько Мороз посаду атамана чи був простим козацьким ватажком, але вже його наступник Ф. Шульга в історичних докуметах того часу називається саме «атаманом села Деркачівка».. Федір Леонтієвич Шульга переселився в Деркачівку у 1668 році, прибувши з того самого Красного Колядина.  Саме за час його перебування на посаді отамана почалися перші відкриті конфлікти з путивльським воєводою. В кінці 1677 року в села Ольшанка та Деркачівка відправився путивелець Герасим Моногаров зі своїми вірними стрільцями.  Метою цього люб’язного візиту стала насильницька висилка підвод під «всякие пушечные запасы» у полк князя В.В. Голіцина. Деркачівці і вільшанці служили у Сумському полку, тому  не мали ніякого відношення до полку Голіцина та не були нічим зобов’язані путивльцям. Козаки були шоковані таким відверто нахабним здирництвом. Але погано знали московити справжній козацький норов.

Вільшанський сотник Іван Антонов «со товарищи избил посыльных людей смертным боем, указу оказался не послушен и подвод не дал» та ще й «наказную память в  грязь втоптал». Деркачівський атаман Федір Шульга підводи теж не дав та заявив, що «они из Путивля воеводских памятей не послушают , так как к Путивлю они не ведомы», а служать вони козацьку службу в Сумському полку. Цей конфлікт викликав широкий резонанс у суспільстві. Розслідування цієї справи було доручено рильському воєводі Кирилу Зибіну. Результатом слідства стало те, що Федір Шульга був зміщений з посади отамана та переведений в ранг рядового козака. До завершення конфлікту з путивльським кланом залишалося  небагато часу. Вже через два роки І.Васильєв докаже, що деркачівці —  справжні господарі на своїй землі та путівльцям їх краще не чіпати. Але це вже зовсім інша історія…

 

Розвінчуємо таємниці історії

Історія кожного, навіть найменшого населеного пункту овіяна багатьма таємницями та легендами. Більшість цих легенд пов’язані з такими важливими історичними фактами, як рік заснування та походження назви села. Ці факти – родзинка в історичному торті будь-якого населеного пункту. Звичайно, дуже цікаво слухати бабусині оповіді про чубатого козака Деркача, який заснував слободу Деркачівкута кріпаків, які тікали від царської ласки та оселялись на наших землях.  Проте, з іншого боку, хочеться щоб в історії рідного села було якнаймога менше «білих плям» та якнайбільше фактів, підтверджених документами. Ця стаття – лише перша спроба подібногоісторичного розслідування. Сподіваюсь, попереду нас чекають ще цікавіші знахідки та відкриття.

Рік заснування. Тернівськй Робінзон або рік з елементамичортовщини?

На протязі довгого часу, з подачі радянської «Історії міст і сіл», роком заснування Деркачівки вважався 1730 рік. Звідки була взята ця дата невідомо. Проте, завдяки документам, які збереглися в Російському архіві старовинних актів ми достовірно знаємо, що 28 січня 1678 року путивльський воєвода Хрущов пише чолобитну царю, в якій розповідає про те, як деркачівці та мешканці сусідніх сіл окупували його землі. Розібратися в цій складній ситуації було доручено голові курських стрільців та козаків Карпу Григорійовичу Мезінцеву, якому й прийшлося здійснити мандрівку у Деркачівку, Терни та Вільшану. Перипетії цього візиту відомі з минулих статей – деркачівці відмовилися переселятися у межі «Білгородської черти». Проте, є ще один цікавий факт. Мезінцев, крім всього, встиг скласти дуже важливій документ – поіменний перепис населення новоутворених слобід з вказівкою хто звідки прийшов та в якому році. Саме цей документ допоможе розвінчати нашу першу історичну таємницю.

Вікриваємо документ та шукаємо найпершого засновника Деркачівки. Знаходимо такий запис: «Мирон Тимченков. Пришол ис Пирятина тому сорок лет.»Виходить, Деркачівка, хоч і формально, існувала з 1638 року! Неймовірно! З цього приводу є дві версії. Перша – це міг помилився писар, який складав Перепис. А роки переселення Тимченкова насправді більш скромніші (наприклад – чотири роки). Друга версія– Мирон Тимченків і справді жив на березі Терну з 1638 року, займався промислами або рибачив, а може мав пасіку. Згодом на цих землях стали заселятися інші люди і разом з Мироном почали розбудовувати нове село. А коли складався Перепис, Тимченков згадав скільки років він сам «робінзонив» і виявилося, що він тут аж 40 років! Незважаючи на це, чітко видно, що масове переселення почалося лише у 1666 році. Розпочали його двоє славних козаків – відомий нам Григорій Тимофійович Мороз, який переїхав з Красного Колядина та Анисько Ієвлєв з Березівки. Наступного року до них долучилися ще 6 козаків, через рік ще більше, а вже у 1678 року Деркачівський курень становив вже 258 чоловік. Тому саме 1666 рік – це найвірогідніша та найближча до правди дата заснування Деркачівки.

Походження назви Деркачівка

Існує багато легенд походження назви нашої славної козацької слободи.  Одна із  легенд має такий зміст. Серед боліт і низин, де сьогодні простирається Деркачівка, раніше росли високі трави, а серед цих трав водилися птахи деркачі. Птахів було так багато, що цю місцевість, а згодом і новозбудовану слободу назвали Деркачівкою. Також, назву селу могли дати професія деркача, яка була пов’язана з заготівлею лісу для будного промислу або навіть музичний інструментдеркач. Ценародний шумовий інструмент.Звук у ньому видобувається обертанням. Деркач ще називають в народітріскачкою. Але, найбільш впевнено звучала версія про чоловікана прізвище Деркач, який першим оселився на цих землях. Згодом тут утворився хутір, а через декілька років розквітло село. За допомогою перепису перших поселенців, цей варіант перевірити зовсім не важко. Продивляємося список і знаходимо: Зинко Деркач. Пришол из Мины тому 3 года.

Як бачите, у Деркачівському куреню був козак із прізвищем Деркач, але переселився на наші землі він значно пізніше, коли слобода Деркачівка вже мала таку назву. Проте є ще один варіант. Ще за часів польського панування (а саме у 1611 році) у Роменську волость переселився Михайло Дерка. Можливо, саме він першим оселився на березі річки Терн, спокійно собі займався бджолярством або селітерним промислом, чи навіть заснував свій хутір. А згодом,  на честь нього нащадки називали ці землі Деркачівкою?

Отці-засновники. Персоналії

Дуже цікаво спостерігати за яскравим різномаїттям козацьких прізвищ перших деркачівців. Як приклад можно навести такі справжні українські прізвища, як Спиця, Сідий, Кривий, Сипливий та навіть Гадюка та Козел. Серед засновників Деркачівки зустрічаються і й козаки-пращури теперешніх мешканців села. Це й козаки Гребеник та Дейнека, і брати Олійники з Бахмачу і Іван Конотоп, який переселився — ніколи не вгадаєте — … із Конотопу. А також Матвій Шейка – пращур Вашого покірного слуги.

Переселенці прибували з різних місцевостей України. Були приїжджі з Фастіва, Каменця-Подільського, Немирова, та навіть із Луцьку. Але більшість козаків переселилася із меж сучасної Чернігівської області, а саме з Прилук (17 козаків), Красного Колядина (31), Батурина (36). Найбільшу популярність Деркачівка мала у Ічні. Саме з цього міста переселися рекордна кількість козаків – 76 чубатих. На останок скажу, що у 1671 році з Білої Церкви прибув Кир Грицьків син зі славним прізвищем Богун. Міг цей козак бути нащадком славетного полковника Івана Богуна? Все можливо. А якщо згадати, що сина Івана Богуна звали саме Грицько, вірогідність цього факту трохи збільшується… Але це вже тема нових досліджень та публікацій.

Олексій Шейка

 

 На перетині двох губерній 

На початку  XIXсторіччя Деркачівка вже остаточно інтегрувалась у життя могутньої Російської імперії.  Козацька старшина пошила собі дворянські мантії, козаків перевдягли у вузькі гусарські рейтузи, а селяни примірили собі на шию ярмо кріпацтва . Чим же жили прості  селяни, мешканці державної слободи Деркачівка на межіХарківськой ї Полтавської губернії?

Нова мітла

На початку XIXст.. Кондратьєв виставив своїх деркачівських кріпаків на продаж.

Покупець знайшовся швидко – новим поміщиком Деркачівки став колезький секретар  Василь Григорович Святогор-Штепін.  Засновником цього дворянського роду був сумський сотник, Іван Штепін. Після смерті Івана його дружина Ганна вийшла заміж за чоловіка на прізвище Святогор, тому їх діти вже мали подвійне прізвище Святогор-Штепіни.

Варто сказати, що більшість мешканців Деркачівки кріпаками ніколи не були, бо вели свій родовід з козацтва та військових козацьких обивателів. Такі деркачівці мали статус державних селян та платили податки у царську казну. Але в ці часи кріпацтво в Деркачівці вже доживало своє.  Святогор-Штепін мав лише 26 кріпацьких дворів, але до середини сторіччя навіть цих нещасних селянських сімей майже не залишилось. У Ревізький казці 1858 року (перепису селян, який складався для регулювання збору податків) майже біля всіх прізвищ кріпаків стояли позначки «відданий у рекрути», «утік» та навіть«помер».  У багатьох було записано «Переведений із слободи Деркачівка в хутір Гайдуковський чихутір при млині на річці Сулі». Ці хутора теж належали Святогор-Штепіну, і саме в них, а не у нашій вільній казенній слободі він хотів сконцентрувати своїх кріпаків.  Хоча до відміни кріпацтва було вже недалеко, Деркачівка вже у середині XIXст. повністю скинула з себе панське ярмо. Хоча хіба це ярмо, менше чим 10% закріпачених від загальної кількості мешканців?  Тому, недарма, наші діди розповідають нам легенди про те, що в Деркачівці панів майже не було, бо це була «слобода вільного козацтва».

 …………..……Куточок генеалогії…………

Спеціально для тих, хто досліджує свій родовід!

Прізвища всіх кріпаків Деркачівки станом на 1858 рік:   Остапенко, Стельненко, Бойченко, Сичов, Ткаченко, Коваль, Климченко, Старченко, Перун, Шевчик, Цюпка, Кондусь, Химченко, Фісенко, Кравченко, Білогрій.

Життя церковне

Як відомо, у 1780 році в Деркачівці було побудовано новий дерев’яний храм св. Миколая.  Серед книг храму був «Апостол» московського друку 1688 року, в якому на 13 сторінці є зображення євангеліста Луки і під ним віршик цікавого філософського змісту:

«Что тебе в том прибыли, что много книг читаешь,
И тысячи случаев умом разбираешь,
Когда делаешь, чего должно бегать, —
А бегаешь от того, что надобно делать».

А найстарішою книгою храму була«Тріодь постная по синаксарям»  на українській мові 1627 року випуску. У ті часи священиком був Назарій Дискальский, а дияконом його син Антоній. Вони померли на початку сторіччя і були захороненні біля церкви.

У 1848 році, який і так приніс деркачівцям багато лиха, трохи не сталася ще одна катастрофа.  Стався пожар у домі селянина, і від нього ледь не загорілась і церква.

Храм врятував підданий генерала Стрекалова із сусідньої Іванці Федір Сенько, який встиг прибігти на місці горіння з пожарною трубою.

Життя світське

У 1852 році був побудований перший промисловий об’єкт біля Деркачівки.  Цим об’єктом стала винокурня, інакше кажучи, невеличкий спиртовий заводик при хуторі Лемешківщина, який тоді знаходився  трохи північніше нашої слободи, а зараз вже входить у межі сучасної Деркачівки.  Ії власницею була генерал-майорша Олена  Васильєва Ребіндер. Винокурня була обладнана двома  ричажними приводами та приносила поміщиці 5500 рублів серебром у рік.

У середині сторіччя, а саме у 1866 році, була створена Деркачівська волость. Це дуже зміцнило селянське самоврядування, бо раніше Деркачівка входила до складу Недригайлівської волості, а єдиним місцевим представником влади був сільський староста.  Так, у 1858  році сільським старостою Деркачівки був Яків Кулишенко.

Автографи та печатка деркачівської верхівки. Ревізька казка 1858 року

Основним інфраструктурним об’єктом в ті часи для наших селян був автобан Деркачівка-Ульянівка (Сумський повіт), який офіціально називався «Деркачёвская просёлочная дорога».

Найочікуваннішими подіями для деркачівців і всіх мешканців навколишніх сіл були ярмарки. Станом на 1866 рік у Деркачівці протягом року проходили три ярмарки, на які привозили свої товари купці зі всієї округи. Перший ярмарок, Масляницький, починався з вівторка «сирного тижня» та тривав три дні. Другий називалася Георгієвським та проходив 23 квітня.  І останній ярмарок, Іоаннобогословський,  стартував 26 вересня. Статистика свідчить,  що у 1866 році купці привезли товарів на цілих 2200 рублів, але змогли продати лише на суму 1210 царських карбованців.

Окрім інших неоригінальних розваг тогочасних селян, таких як походи у шинок та кулачні бої після цих походів, були й більш цікаві заходи, такі як гастролі бессарабських циган. Цю тему дуже докладно виклав у книзі власних споминів про історію Лебединскьго повіту І.П. Рожевецький:

«Навесні цигани кидали насиджені в Бессарабії кочівлі, і, прив’язавши кибитками ручних ведмедів, — цілими таборами рухалися на лівобережну Україну для забави селян різними ведмежими танцями й фокусами, не забуваючи про одержання від цього мистецтва «доброго» заробітку.
В’їхавши в село, кожна кибитка, займала окремий район  і приступала до справи: глава кибитки й ватажок ведмедя,  послідовно обходив кожний двір, пропонував медичні послуги.  Якщо такі страждальці знаходились, то вони повинні були за вказівкою цигана лягати в тій або іншій позі на землю, після чого ведмідь обходив навколо хворого декілька разів. А тим хто хворів попереком або ломотою було ще важче. По наказу цигана ведмідь піднімався на спину страждальця, що стогнав, і повільно, м’яко тупцював на ньому до умовного наказу «хазяїна». Існувало серед селянства повір’я, що якщо в кого загинула

від падежу худоба, то для попередження такого нещастя необхідно було вести ведмедя у двір, а потім почастувати звіра і його ватажка у шинку горілкою Вибравшись із шинку на вулицю й будучи після випивки  навеселі, циган звертався до ведмедя із властивим цьому племені викликом: «Ану, Михайло Потапович, потанцюй, як молоді хлопці танцюють!». Тоді ведмідь починав ревіти й танцювати на задніх лапах.
У той час, коли глава кибитки, чимчикуючи у супроводі величезної юрби глядачів із двору у двір, промишляв заробіток з Косолапим, цигани, що залишилися в кибитці теж не втрачали часу. Молодиці, які були зацікавлені  ворожбою циганок про майбутнє, з піднятим настроєм бігли до заповітних кибиток, несучи ворожкам полотно, борошно, яйця та інші сільські продукти. Ці циганські наїзди вносили велике пожвавлення в одноманітне сільське життя. В Лебединському повіті вони випадали  на Троїцькі свята, коли обивателі села не були зайняті польовими роботами та мали у своєму розпорядженні час, тому дозволяли й старому й малому надивитися на «дивовижних людей і звірів».»

Медицина, епідемії та інші негаразди

У середині сторіччя у наших краях лютували інфекційні хвороби – холера та тиф. Так у 1831 році від епідемії холери в селі загинуло 39 чоловік. Наступний спалах захворюваності виник 1848 року. Жертвами підступної хвороби стали 30 селян. У цьому ж багатостраждальному  році стався великий падіж худоби, який забрав 60 голів братів наших менших. Не треба забувати й про нальоти сарани, які в період 1799-1811рр. знищували майже всі посіви

Чи пам’ятаєте ви, яку паніку минулого року викликала епідемія «свинячого» грипу?

І це в ті часи, коли лікарі  можуть поставити на ноги будь-кого, маючи нове обладнання. та дієві ліки… Що ж казати про Деркачівку XIXст.,  де на 2000 мешканців не було навіть фельдшера, а першу медичну допомогу надавали знахарі та ворожки.

Методи подібних «медиків» детально описав вже відомий вам І.П. Рожевецький:

«Бабки-шептухи дуже спритно володілимистецтвом маніпулювати довірою хворих. Так,  якщо її покличуть до сусідки, що занедужала, то до застосування своїх «цілющих» маніпуляцій вона приступала не відразу. Спочатку вона з напускною сердобольністю розпитувала, що хвора напередодні робила, з ким і про що вела бесіду. Після цього «лікар», уклавши хвору в потрібній позі, приступала до справи: позіхала, унісон з хворою охала, ойкала, вдавлювала долонями її тіло й, безупинно спльовуючи, губами щось шепотіла. Далі шептуха висувала свій діагноз: «Эге, це матінко, Вам з людей. Ото, як Ви несли з річки вовну, а несли Ви її багато, — так ото Лукія Чуйдукова и врекла Вас (зглазила). А у неї очі таки погані, отож вона й врекла». Після цього, побажавши клієнтці скорішого одужання і отримав у якості гонорару «паляницю й шматок сальця»,  шептуха з почуттям виконаного боргу йшла до інших страждальців».

Значно покращилася ситуація після «земської реформи». У 1876 році був відкритий 3ій медичний відділ у Тернах, до складу якого крім власне Тернів входили Деркачівка, Недригайлів, Вільшана, Товсте та декілька інших сіл.

У наступній статті читайте нові історичні дослідження по історії Деркачівки, а саме – «Деркачівка напередодні революції»:

— Все про населення та демографічну ситуацію Деркачівки

— До чого привела Столипінська реформа?

— Народна освіта села

— Зведення нової кам’яної церкви

Та багато інших цікавих фактів.

 

Джерела:

  1. Державний архів Харківської області. Фонд 31 опис 141 справа 484
  2. Державний архів Харківської області. Фонд 31 опис 141 справа 479
  3. И.П. Рожевецкий  —  «Материалы к истории города Лебедина»
  4. Филарет (Д.Г.Гумилевский) – «Историко-статистическое описание Харьковской епархии»
  5. Абаровський, Скрипченко  — «Недригайлівщина; у дзеркалі історії»
  6. Памятная книга Харьковской губернии 1866
  7. Список населенных мест Харьковской губернии 1864г.

 

Слобідський приватизатор

Василь Іванович Кондратьєв був дуже яскравою історичною фігурою свого часу.  Будучи представником «золотої молоді», (в наш час його б назвали «мажором»), він отримав у спадок від батька посаду сотника, але швидко змінив сотницький пірнач на дворянський статус та декілька сотень кріпаків на додачу.  Як же йшов до успіху наш місцевий слобідський олігарх? Давайте розбиратись…

До середини XVIIIст. козацька старшина зуміла зосередити у своїх руках значну частину земель сумського полку  та поступово перетворювалася у типових поміщиків. Основною підставою для зайняття старшинських посад став не власний хист, а наявність заслуг у пращурів. У цей же час створюється інститут «підпрапорних» — спеціальний прошарок старшинських дітей,  кузня кадрів для козацької старшини.

Одним із підпрапорних впливового полковницького клану був Василь Іванович Кондратьєв.  А вже у 1747 році він був атестований на місце сотника в м. Недригайлів

«з селом приписним Деркачівкою» замість свого батька Івана Ємельяновича. Але правити сотнею йому прийшлося недовго.

В період 1763-1674 року урядом Російської імперії була проведена комісія під головуванням Є.Щербініна, яка розслідувала старшинські зловживання в слобідських полках. Головною метою комісії було скасування автономії слобідських полків.

Результатом цього став маніфест Катерини ІІ від 28 липня 1765 року, який проголосив ліквідацію слобідських полків та створення замість них регулярних гусарських. Слобідсько-полковий устрій теж скасовувався, а замість нього була утворена Слобідсько-Українська губернія з центром у місті Харкові.  Полкові канцелярії було перетворено на провінції, на місці сотень виникли комісарства, а колишні козаки (які не були закріпачені) стали «військовими обивателями».  Незадоволення місцевого населення викликала і заборона привілеїв торгівлі та шинкарства, переходів з одного населеного пункту в інший та особливо введення подушного окладу. Так, на селянських зборах у слободі Межиріч обиватель Грінченко так виразився про новий податок: «Хто цей новий оклад положив, нехай пропаде навіки». Старшинам, які не захотіли йти служити в гусарію, надавалися цивільні звання. А наш старий знайомий В.І.Кондратьєв вибив для себе статус секунд-майора, хоча сотникам атестованим з підпрапорних надавався лише чин вахмістра.

Згідно «Відомості о провінціях та комісарствахСлобідсько-Української губернії» станом на 1779 рік військова слобода Деркачівка мала такий соціальний склад населення:

  • військовий козацьких обивателів – 1227 душ
  • «підданих черкас» (себто кріпаків) – 150 душ
  • духовенства – 24 д.

Як бачите, Кондратьєв  зловчився «прихватизувати» собі 150 душ кріпаків. Крім цього,  в Деркачівці «новий слобідський» поміщик мав млин на річці Терн, який діяв цілий рік та приносив у прибуток господарю до 60 золотих рублів.

У 1783 році стався великий сплеск селянських втеч.  Його викликав маніфест Катерини ІІ, який проголошував офіційне закріпачення селян. Уникаючи закріпачення, селяни тікали з Харківської до Катеринославської губернії. Так, від Василя Кондратьєва (або «Васіяка» як його «ласкаво» прозвали селяни) втекло 28 чоловіків та 19 жінок.

Але це не дуже засмутило пана Васіяка. Хоч кількість його кріпаків зменшилася до 128 душ (14 дворів), причин хвилюватися не було. Станом на 1804 рік, Кодндратьєв вибився у статські радники,  обзавівся в Деркачівці дерев’яним будинком та збільшив кількість своїх млинів до двох, які діяли навесні та восени. Що й казати, життя вдалося!

Що представляла з себе Деркачівка кінця XVIII ст.?

Відповідно до «Економічних приміток на Недригайлівський повіт 1785 року»  слобода Деркачівка має положення на березі ріки Терни за течією «оної» з лівого боку. У тій слободі дерев’яна церква  Різдва Пресвятої Богородиці.

РікаТерни в жаркий літній час буває глибиною у два аршини, шириною на п’ятнадцять сажень. У річці водиться риба: щуки, окуні, плотва, коропи, лини й піскар, яка вживається жителями слободи для себе. Вода в річці для людей і худоби здорова, а у виритих колодязях для людей придатна.
Ґрунт — чорноземний з піском. З посіяного на ній хліба краще родиться жито, овес, гречка й пшениця. Ліс росте стройовий дубовий, березовий і осиковий . У ньому водяться звірі: вовки, зайці й лисиці. Птахи: орли, яструби, гайворони, снігурі, солов’ї, чижі, шпаки, чечітки й синиці.
Військові обивателі, які живуть в цій слободі, задовольняються хліборобством до чого вони дуже схильні. Жінки, крім польової роботи, займаються рукоділлям, прядуть льон, плоскінь, вовну, тчуть полотнодля свого вживання й на продаж.

Джерела:

  1. Экономические примечания на Недригайловский уезд 1785 год
  2. Экономические примечания на Лебединский уезд 1804 год
  3. Багалей Д.И. «Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии»
  4. Сборник историко-филологического общества. Том 13
  5. Нариси військової історії України: Сумський слобідський козацький полк 1659-1765 рр./ О.М. Корнієнко.
  6. «Провінція на перехресті культур» В.Л. Маслійчук – 2007 р.

 

 «Епоха реформ і перетворень»

Минали дні, минали ночі… Кріпацька самодержавна Російська імперія завдяки новаторським реформам Олександра ІІ, а згодом Петра Столипіна поступово перетворювалася в прогресивну  європейську державу. Які ж зміни у цей час сталися в Деркачівці?

 

Народна освіта.

…Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До пяного дяка в науку.

Т.Г.Шевченко

Реформи Олександра ІІ були всеохоплюючими і призвели не тільки до відміни кріпацтва, але й до впровадження в селі початкової освіти. Так, станом на 1869 рік у селі Деркачівка при волосному правліннівжедіяло народне училище.  У ньому вчилися 34 хлопчаки, а їх вчителем був Василь Давидов. Утримувались такі училища за рахунок селян та меценатів. Опікуном Деркачіського народного училища була поміщиця Марія Костянтинівна Чаплиця. Селянські діти навчалися протягом 3 років. Основним предметом був Закон Божий. Крім цього дітей навчали читати, писати та рахувати. За урядовим законодавством основною метою цих училищ було: «Утверждать в народе нравственные понятия и распространять полезные знания».  Про які саме «нравственные понятия»ідеться? Про це можна дізнатися зі старовинного пропису, за допомогою якого навчалися в цей час діти селян. У цих прописах учням пропонувалося тренувати почерк, переписуючи такі фрази: «Служи Государю верою и правдою», «Бойся Бога, повинуйся Царю и уважай начальника», і тому подібними.  Успішність учнів досягалася за допомогою батога. Крім батога, педагоги не гребували використовувати у педагогічних цілях лінійку, драли учнів за вуха, або ставили на гречку.

У 1880-их роках народні училища замінили церковно-приходські школи.

У 1902 році в Деркачівці була відкрита нова дівоча церковна школа, де на запрошення священика В.Флоринського вчителював відомий письменник-революціонер Пилип Капельгородський. Крім вчителювання Капельгородський друкує на гектографі протиурядові листівки та розповсюджує їх в навколишніх селах. Всього учениць було 20, а вчились вони по одному року. Як казали тоді: «Навчились сяк-так розписуватись – і годі!».

У 1908 році на кошти селян земська управа почала будувати нову школу, а вже у 1910 році вона прийняла перших учнів. Протягом 1913-14 навчального року у школі здобували знання 38 першокласників, 30 учнів другого класу та 13 випускників-третьокласників.

Навчання у школі проводилося виключно російською мовою, незважаючи на те, що майже всі учні були українцями.  Протягом трьох років учням треба було навчитись грамотно писати і читати на російській мові, знати чотири арифметичні дії, вивчити історію Россійської імперії, та деякі географічні назви. Найбільше часу відводилося для вивчення Закону божого. З другого року навчання дітей вчили співати церковні та світські пісні.

Учителем деркачівської школи був добрий друг П.Капельгородського

Ю.Ф. Дяченко.

      Пилип Капельгородський

        Письменник, етнограф

        26.11.1882—16.05.1938

Церковно-приходська школа.

Нині – музей П.Капельгородського

 

Демографічна ситуація

 Через відсутність належної охорони здоров’я тривалість життя у середньому не перевищувала 45-50 років.

Відмітимо, що згідно Всеросійського перепису 1897 року поголовно усі 2399 селян були православного віросповідання.

У 1913 році кількість селян зросла аж до 3250. Це можна пояснити зростаючим рівнем життя та позитивними наслідками Столипінської реформи, яка давала можливість усім селянам вільно виходити із громади й закріплювати за собою землю в наслідувану приватну власність. У цей час навколо Деркачівки виникає ряд  селянських хуторів — Гай­дуків, Кулишів, Грицаїв та Березів.

 

Нова церква

  Миколаївська церква.

   Такою нову церкву запам’ятав   Шейка Василь Павлович:

Серед мальовничого краєвиду Деркачівки возвишалися куполи цього прекрасного кам’яного храму.На території церкви ріс квітучий фруктовий сад. У глибоких, овіяних таємницями, церковних склепах  зберігалися мощі святих. Внутрішнє оздоблення церкви здійснювало на парафіян незабутні враження. Зверху на віруючих батьківським поглядом дивився сам Господь Бог зображений олійними фарбами під великим куполом церкви. Там же був закріплений масивний позолочений ланцюг, на якому висіли кришталеві свічники. Коли запалювалися свічі, кришталь цих свічників переливався різними кольорами. Розписувати стіни було доручено майстрам з Києва. Саме вони зобразили на стінах храму, зображення Ісуса Христа, Божої Матері, церковних святих.

У процесі будівництва церкви не обійшлося без простих селян. Спочатку селяни не дорахувалися сотень курячих яєць, адже раніше замість цементу використовувалася суміш із яєчного білка й піску. А коли церква була побудована, виникла проблема, як затягти на дзвіницю величезні дзвони. Дзвонів було багато: від самого маленького до величезного, який важив кілька тонн. Тоді, як ви розумієте, кранів і подібної техніки не було. Але селяни придумали не менш цікаву ідею.  Вони зібрали  по всьому селу домоткане полотно (раніше в кожній хаті був свій власний верстат, де й ткали полотно). Потім рулони полотна зв’язувалися між собою, їх пускали через дерев’яні блоки, установлені в церковній дзвіниці. А тоді один кінець прив’язували до дзвона, а іншої до ярма, у яке запрягали волів. Воли тягли цю мотузку, і дзвони, не перешкоджаючи законам фізики,  спокійно піднімалися на дзвіницю.

Олексій Шейка, студент-краєзнавець

Фото знакомых мест

Дружная семьяCIMG5111CIMG5121

CIMG5110

CIMG5113

CIMG5131

 

Рубрики
Ссылки: